Нові надходження до книжкового фонду. Книги Оксани Сайко

 

Оксана Сайко народилася 1 січня 1976 року у містечку Скалат, що на Тернопільщині.

Майбутня письменниця вже після закінчення школи мріяла опанувати фах журналіста. Батьки понад усе хотіли бачити доньку лікарем у майбутньому, то ж, дослухаючись їх порад, Оксана вступила до Львівського державного медичного коледжу.

Справно вивчившись та отримавши диплом медичного вишу, дівчина вирішила здійснити давню мрію і пішла здобувати другу вищу освіту до Львівського національно університету імені Івана Франка на факультет журналістики.

Раніше працювала у газеті "Літературний Львів", а у виданні "Арка" була редактором сторінки «Культура». Нині ж дописує у газети «Україна Молода», «Літературна Україна», співпрацює з журналом для підлітків "Сто талантів", публікується на офіційному сайті Української Греко-Католицької Церкви (рубрика "Визначні особи Церкви XXст.")

Оксана Сайко - дипломант літературного конкурсу "Гранослов-2006", переможець конкурсу на найкращу повість від журналу "Дніпро"2009 року (повість "Волоцюги").

У 2012 у «Видавництві Старого Лева» вийшла книга для підлітків «Новенька та інші історії», яка потрапила до довгого списку премії "Книга року БіБіСі 2012".

Волоцюги

    Колись він мав роботу, житло й дружину. У якийсь момент розмірене життя раптово поламалося, і він опинився на дні. Просто неба. Серед тих, кого уникають і зневажають. Самотній і приречений. У біді й поневіряннях людині важливо знати, що вона не одинока, що їй допоможуть, чи й самій стати комусь опорою, аби не втратити себе зовсім. Несподівано, мов промінь світла в безпросвітності, в його житті з’являється вона. Така ж, як і він, — неприкаяна. Вона блукає, шукаючи чогось, і ніяк не може спинитися. Довго споглядає знайдену картину, на якій жінка з дитям. Світ волоцюг — непевність і невідомість. У ньому немає майбутнього, а є лише сьогодні й тепер. Малі втіхи часто перетворюються на драми й трагедії. Але й тут люди змушені жити і знаходити, здавалося, назавжди втрачений сенс.

Нетутешній

    Гнітюча самотність притискає його до землі. І тільки мова годинників, яку він читає як віщі знаки, спонукає дивитися високо в час. І відчувати його. А ремесло годинникаря тримає за життя. З народження недолюблений, він чекає на любов. Несміливо шукає її. Іноді — на межі з утратою гідності. Одного разу він безоглядно довіряється дівчині з очима, в яких десяток прожитих життів. І сподівається, що знайшов те, чого прагнув. Але жорстокі обставини вщент розбивають ілюзії.

    Залишають неприкаяною його любов. Змушують порвати з минулим. Розрубати залежність від оманливого й жорстокого часу. Позбутися всього, що зробило життя нестерпним. А час робить своє. Наздоганяє, коли він, зневірившись, уже нічого не чекає. І ні на що не сподівається. Час повертає надію… 

Як нас знайти?