Нові надходження до книжкового фонду. Книги Івана Багряного

 

Про письменника

    1906, 2 жовтня – у місті Охтирка на Сумщині народився Іван Багряний (справжнє ім’я Іван Павлович Лозов’ягін), поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.

    У молоді роки вчителював (викладав малювання), обіймав низку посад в різних організаціях, працював на шахтах Донбасу. Писав вірші, здійснив поїздку по Україні. Деякий час навчався в Київському художньому інституті, який не закінчив через фінансову скруту та політичну неблагонадійність.

    Входив до опозиційного літературного об’єднання «МАРС» («Майстерня революційного слова»), його твори нещадно критикувалися за принципову українську позицію. Віршована поема «Ave Maria» (1929) була заборонена цензурою, а історичний роман у віршах «Скелька» (1930) спричинив звинувачення «в проведенні контрреволюційної агітації». 16 квітня 1932-го заарештований. Провів 11 місяців в одиночній камері внутрішньої тюрми ГПУ, засуджений на три роки заслання на далекий Схід, звідки намагався втекти, але був спійманий. За спробу втечі отримав новий термін (ще 3 роки).

    Після повернення, 16 червня 1938-го заарештований вдруге – цього разу за «участь у націоналістичній контрреволюційній організації». Обвинувальний вирок не підписав і після двох років в’язниці (83 дні провів у камері смертників) восени 1940-го через брак доказів був випущений на волю. Пережите описав в автобіографічному романі «Сад Гетсиманський» (1950) – творі, що на два десятиліття випередив знаменитий «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина.

    Під час німецько-радянської війни переїхав у Галичину, приєднується до українського підпілля. Працював у референтурі пропаганди, брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради, розробляв програмові документи. Написав романи «Тигролови» («Звіролови»), «Люба», поему «Гуляй-Поле».

    В 1945-му емігрував до Німеччини. Його памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» (1946) набув великого розголосу і став одним із тих документів, що змінили на Заході ставлення до проблеми «переміщених осіб». Редагував газету «Українські вісті», заснував Українську революційно-демократичну партію (1948), був головою виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Виступав за консолідацію українського патріотичного руху.

    Помер 25 серпня 1963-го в Новому Ульмі (Німеччина). Незадовго перед тим висувався на Нобелівську премію з літератури.

Іван Багряний

“Тигролови”

    Поки літератори СРСР, вимушені працювати на догоду комуністичній ідеології, продовжували творити міф про щасливу дійсність, в еміграції вийшли друком «Тигролови» Івана Багряного. З кожної сторінки роману скорботно дивиться на читача історія знищення українського народу. І кожна сторінка запевняє, що такий народ знищити неможливо. Водночас автор зумів органічно поєднати сувору правду життя із захопливим сюжетом, тож оповідь про пригоди збіглого політв’язня Григорія Многогрішного у тайзі читається на одному диханні. Є тут і мисливські байки, і ризиковані рейди, і романтичне кохання — все, що так люблять читачі. Роман Івана Багряного «Тигролови» не втрачає привабливості для сучасного читача і залишається взірцевим для прийдешніх поколінь українських письменників.

Думки читачів:

• Читала її вже вдруге. Дуже приємна, легка книга, яка змушує пережити всі емоції та біль тогочасних українців. Написано "смачно" з дуже красивими українськими порівняннями та описами. Всім раджу до прочитання.

• Я прочитала вперше роман Івана Багряного "Тигролови" ще у школі, але і досі пам'ятаю, які сильні враження він по собі залишив. На перший погляд, ця книга здається просто цікавою розповіддю про життя, пригоди та кохання Григорія Многогрішного, якому вдалося втекти із "ешелону смерті". Однак насправді, ця історія про те, як багато складнощів може витримати людина, якщо вона прагне вижити. "Тигролови" возвеличують красу душі та силу волі людини, котра здатна пережити буквально "пекло" і втекти із лап смерті. Люблю цю історію, котра змушує задуматися над тим, наскільки людина - сильна істота, і що її життя залежить тільки від неї самої.

• Нещодавно я нарешті ознайомилась із цим твором Івана Багряного «Тигролови». Ця історія зовсім не схожа на інші твори з української літератури, які мені довелось читати. Книга доволі важка емоційно, але від цього вона не стає менш цікавою. Провідною темою твору є втеча і побудова нового життя поза межами тоталітарної системи. Молодий інженер-авіатор Григорій Многогрішного тікає з потяга, який везе полонених до Сибіру, і потрапляє в Тайгу, де знайомиться з родиною Сірків, і тоді вже починаються всі пригоди. Історія просто надзвичайна, змушує дійсно хвилюватися за героїв і радіти їх успіхам. Дуже раджу!

Іван Багряний

“Сад Гетсиманський”

    Роман «Сад Гетсиманський», написаний у 1950 році, уславив ім'я Івана Багряного (1906-1963), українського письменника, поета, драматурга, політичного діяча, на весь світ. Це був один з перших творів, в якому вражаюче правдиво зображено всю страшну сутність радянського режиму у роки масових репресій. За кожною сторінкою роману - біль і страждання, відчай і надії тих, кого зім'яла безжальна сталінська машина смерті. Багряний описав те, що сам пережив і про що не можна було мовчати. Головного героя роману він багато в чому наділив своєю долею і своєю вдачею - несхитністю духу й вірою в непереможність добра. Його Андрій Чумак пройшов усі пекельні кола і вистояв, не зламався. І це робить його гідним високого звання людини.

Думки читачів:

• Недаремно Іван Багряний разом з цим витвором мистецтва, претендував на Нобелівську премію. Одна тільки містична назва роману "Сад Гетсиманський" спонукає не оминути, а прочитати від крапки до крапки. Стільки болю, страждання, любові і зненависті в цьому романі... Тільки воістину мудрий і талановитий письменник зміг так чітко, насичено і цікаво описати в одній книзі два роки тюрми і допитів. Який гротеск, тонка іронія, психологічна драма переплітаються в цьому романі. Пошук Юди- зрадника, через якого потрапив в лапи НКВД головний герой Андрій-головна сюжетна лінія Саду Гетсиманського. І шукати доводиться в закамарках власної свідомості, щоразу вертаючись у власні спогади, доводячи себе до божевілля. Хто цей Юда-зрадник христовий? Невже рідний брат? Невже кохана дівчина? Хто? Чи вдасться Андрієві віднайти істину в холодних, сирих казематах харківських тюрем і катівень? Кого ще він тут зустріне і втратить назавжди? Де буде він завтра- на волі чи на каторзі? Чи може, не наступить "завтра"?

• Якось на 1-му курсі свого історичного факультету я, хворіючи, вирішила подивитись українські фільми. Так, лазячи просторами інтернету натрапила на міні-серіал "Сад Гетсиманський" 1993 р. Подивилась я його запійно. А потім ухопилась за книжку. Книжка мені далась важко, часто пробивало на сльозу, часто на якусь окрилену радість. Перегорнувши останню сторінку в мені надовго осіла така туга та любов до Батьківщини, що словами не передати. Після, коли почався Майдан, я неодноразово цитувала головного героя Андрія Чумака : "Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незламаною душею, аніж повзати на колінах і вмерти двічі — морально й фізично. Але в першім варіанті ще є шанс взагалі не вмерти!" і це додавало сил. Як мені, так і соратникам. "Сад Гетсиманський" - це нерв, це історія всього українського народу, засудженого та кинутого в карцер, позбавленого волі та засобів для існування, але незломленого. Андрій Чумак пройшов крізь тяжкі випробовування долі, але не зганьбив себе зрадою. Все витерпів, і знайшов своє щастя, навіть, далеко за межами Батьківщини. Хто ще не читав Багряного - дуже рекомендую. Це класика, це навічно.

Приходьте до нас на Катерининську, 67