Автор – Платон Г.
Одеса – моє рідне місто. Я тут народився, пішов до школи.
Усі одеські вулиці красиві по-своєму, але моя – особлива. Серце Одеси. Соборна вулиця.
Я живу на Соборній, 4. У мене є вірний друг - мій хвилястий папужка Тоша. Дуже допитлива та товариська пташка. А у мого сусіда Іллі Івановича живе красень папуга ара на ім'я Кеша.
Якось я підслухав розмову мого Тоші з Кешою. Папуги – одесити обговорювали Соборку! Ну нічого собі! Ніколи не подумав би, що птахи здатні на таке!
.jpg)
Кеша: - Який сьогодні прекрасний день, чи не так, Тоша?
Тоша: - Так, правда, чудовий! Але хотів би я знати, чи завжди на нашій Соборній вулиці стояли такі чудові дні?
Кеша: - Хм ... Я раніше не помічав цього ... напевно, у мене просто сьогодні гарний настрій!
Тоша: - Кеша, а чи можеш ти мені розповісти про історію Собору?
Кеша: – Знаєш, Тошо, не завжди тут було так чудово, як зараз. Було багато радості, шуміли вечірки, але було багато страждань і навіть вибухів!
Тоша: – Будь ласка, розкажи, що відбувалося із Собором раніше?
Кеша: – Я вже дуже старий папуга, тож я тобі розповім, що пам'ятаю... 1936 року Собор підірвали! Так бабахнуло! Хотіли всіх переконати, що Бога нема! А каміння Собору залишилося. І ось з них побудували школу № 121, в яку ходить твій друг Платон.
Тоша: - Ух ти, як цікаво! А чи можна продовження?
Кеша: - Так, звичайно! Слухай! Школу збудували того ж самого 1936 року.
Тоша: - Ось так швидкість! А сьогодні Платон заробляє там багато відмінних оцінок!
Кеша: До речі, ця школа для особливих дітей. Вони вивчають 6 різних мов: англійську, польську, французьку, іспанську, російську, український. Нині Собор вже повністю відновили. Відлили новий дзвін. Мій Ілля Іванович там був і все мені детально описав.
Тоша: - Дивовижна історія! Як би мені хотілося вчитися у такій школі і жити як вільний голуб на Соборі!
Кеша: - А ти знаєш, що бути вільним голубом не так вже й круто! Адже бомжі мають спеціальну пташковарку, в яку засовують цих «крутих» та здібних голубів. Їх може дуже порадувати святкову вечерю зі стравою «різнобарвний папуга».
Тоша: - Кошмар! Я навіть не знав, що є така штука – «пташковарка»! Щось я передумав бути вільним птахом і жити на Соборі. Краще я, як і раніше, заважатиму Платону робити уроки і «цвірінькати» йому о 6-й ранку.
Кеша: - Ну, то ж!
Тоша: - Я часто дивлюся на Собор і мрію бути людиною, щоб дослідити його. Тому що це дуже цікаве заняття - дізнаватися нове про історію нашої Одеси!
І тут несподівано папуги вилетіли через вікно, полетіли до Собору, описали коло над дзвіницею і зникли! Я вже подумав, що вони подалися в «вільні голуби». Але не минуло й 5 хвилин, як вони повернулися. Ура! І мені здалося, що вони дуже здивовані та дуже задоволені. Пішов я робити уроки, а Тоша, як завжди, почав мені «допомагати».
Я зрозумів, що у моєму місті навіть папуги – справжні одесити!
