Мій «Час великих очікувань»

    Я люблю професію натураліста, тому що в ній вивчають тварин.

       Колись я їздила до Горбівців до двоюрідної сестри. Це маленьке зелене село. Там дуже багато котів. У моєї бабусі був один чорний кіт, від якого народився його чорний онук

Перед селом було якесь поле. Воно було все усіяне незрозумілими довгими світло-жовтими квітками.

       Тоді я мріяла стати натуралістом. Тоді мені подобалося спостерігати тварин. Я завжди ними цікавилася.

       До нас того дня приїхала незнайома дівчинка. Це виявилася подруга моєї двоюрідної сестри. Дівчинку звали Валентина. Ми з нею швидко познайомились. Вона приїхала велосипедом. Велосипед був спортивний. Після знайомства ми з нею почали грати. І тут вона помітила маленьке зелене жабеня. Вона відразу почала бити його м'ячем, щоб упіймати. І тут у справу втрутилася я. Я буквально полювала на нього, але з добрими намірами. І під кінець полювання я спіймала його, і тут-таки всім похвалилася. Тут прийшла бабуся. Вона сказала: «Кинь жабу! Від неї ж бородавки будуть!»

       Неподалік було село Багринівці. Воно по сусідству із селом Горбівці. Ці села так називають тому, що там дуже багато каменів, а також пагорбів та гірок.

       Там я теж полювала на жабеня. Його я побачила під яблунею. Він був сіро-бурого кольору. Я за ним одразу побігла. Але він не давався мені. Мама казала: «Ходімо додому, вже темно». Все одно ми з ним пробігли весь яблуневий сад, доки не дійшли до кущів. Жабеня було дуже юрке. Я ганялася за ним цілий день. Потім побігла додому.

       Я й зараз мрію стати натуралістом.

Злата Гусак-Шкловська, 8 років