Як я був фермером

    Я живу в Одессі. Мені 11 років. Я завжди чекаю на літа. Адже влітку я їду на ферму.

    Як мені подобається працювати на фермі! У мого дідуся Михайла в селі Чапаєве Одеської області Михайлівського району велике господарство.

    Як мені все до вподоби! У дідуся є і овечки, і корови, і індики, і гуси, і кури, і кого тільки немає! Звичайно, йому одному важко, а мені так подобається йому допомагати! Я завжди з нетерпінням чекаю канікул, щоб швидше поїхати до дідуся до села. І там трапляється багато історій.

    Якось доручив мені дідусь напувати ягнят. Напувати їх треба з пляшечки, як маленьких дітей. Дав мені дідусь пляшечку, а сам пішов до курчат. Ягня почало пити. П'є-п'є... Я й не помітив, як молоко в пляшці скінчилося. А ягня помітив, і як баднув мене чолом! Він хоч маленький, але сильний!

    Прокинувся я на ліжку, вкритий самов'язаною бабусі Люби ковдрою... І так холодно! А це дідусь приклав мені кригу до голови. Я як закричу. А бабуся як накинеться на дідуся: «Що ти, старий, дитину заморозити надумав?». А дід сміється, але від бабусі подалі тримається про всяк випадок.

    Ось так побродився з ягням!

    Було ще багато інших історій, про те, наприклад, як ми з дідусем пасли овець. Вівці не люблять спеку. Тому ми виходили рано-вранці, коли нежарко. Вівці пасуться, а ми заснули. А вівці тим часом пішли. Прокинулися – немає наших овечок. Довелося їх шукати. А де? Дідусь каже: «Вівці завжди йдуть проти вітру». Проти вітру так проти вітру, але... Тільки куди йти? А дідусь приклав вухо до землі, послухав і каже: вітер звідти й звук теж. Пішли. Знайшли.

    Добре, що дідусь знав, що вівці завжди проти вітру йдуть. А тепер і я знаю...

    А стадо корів у дідуся якесь чудове! Найстаріша — Веселка. Від неї було все стадо. Вона величезна, червоно-біла. А найменша – Ласуня. Чорно-біла, спокійна. Я попросив дідуся спробувати їх подоїти. Це непросто. До кожної корови – свій підхід!

    - Почни з Ласуни! - радить дідусь - Її соски маленькі, якраз за твоєю ручкою! Нічого у мене спочатку не вийшло. Бабуся Люба допомогла.

    - Тисни біля основи соска і тягни різко вниз!

    Ласуня - корова добра і терпляча. Дозволила мені на ній потренуватися. Потім мені вже було легше. Навіть норовиста чорна Аза дозволяла її підоїти.

    Інші історії я розповім якось іншим разом.

Тащі Євген

11 років

школа №68, 6 клас

м. Одеса