Авторська проза

Благословенне місце

(Уривок з конкурсного оповідання)

        Є один край, де я можу думати, що я в раю. Моє Вороб’йове . Мій малесенький рай.  Мені настільки там добре, що я забуваю про все. Там річка, там поле, там солов’їний гай за горою. И рідне село, де мене  чекають любі друзі -  мама з бабусею. І кожного дня я починаю, як сонце покаже свої жовті бока, із любого друга мого -  солов’я! Там, за полем, де худоба пасеться, є сад вишневий, де кожному знайдеться свій куточок маленький, де можна сидіти або просто лежати на зеленій траві, та навіть заснути під співом пташок, та просто заплакати вид щастя мати такий куток.  Але можна прокинутись від голосу фазана, який кожного разу кричить, коли людину побаче. Та і в цьому щастя знайдеться! Не кожного разу фазан покажеться!

       Але не тільки добро там знайдеться.  Надокучливі мурав’ї тебе кусають. А на обід потрібно спати, бо сонце так палить, що без пощади!

       А надвечір як гарно! Навіть солов’ї співають! І худоба до дому розходиться... І діти виходять гуляти...

Святий Миколай у бібліотеці

День Святого Миколая!

       День Святого Миколая – це завжди свято для всіх людей, а для дітей особливо. Цього дня дітям дарують подарунки, про які вони мріяли.

    Безпосередньо у моїй школі проводили свято так: вся школа була прикрашена різними стрічками, на стінах та в кабінетах висіли портрети Миколи Чудотворця. Наприкінці кожного уроку нам дарували по три цукерки. Попадалася навіть "Рафаелло". Протягом відкритого уроку мови звучала тиха колядка. Після уроку я пішов до бібліотеки. Маленькі "Почитайки" виходили з бібліотеки мені назустріч щасливі, несучи в руках подарунки. Цього дня бібліотекарі влаштували свято. Запросили святого Миколая. Усі разом водили святковий хоровод, співали пісні, декламували і, звичайно ж, отримали подарунки. Маленькі читачі не сумнівалися, що чудеса існують насправді.

    Загалом у мене день пройшов дуже добре. Увечері я їв святкову вечерю у родинному колі. Я думаю, що свято вдалося.

   valikrator

Зустріч із героями-ліквідаторами

14 грудня – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Найчастіше цей день називають просто День ліквідатора.

Його було проголошено 14 грудня 2006 року.

Це свято багатьох людей, адже наслідки аварії ліквідували понад 650 тисяч людей, які приїхали на місце катастрофи із різних міст СРСР.

У нашій бібліотеці відбулася зустріч із ліквідаторами наслідків аварії: Королем Володимиром Степановичем та Лісєєвим Євгеном Вікторовичем

    Володимир Степанович Король розповів нам про драматичні події тих років та подарував кожному учаснику зустрічі ікону "Чорнобильський Спас", освячену у Києво-Печерській Лаврі.

    Свою історію про участь у ліквідації наслідків аварії розповів Лісєєв Євген Вікторович. Він подарував дитячій бібліотеці пам'ятну медаль ліквідатора, яку не купити за жодні гроші!

    Давній друг нашої бібліотеки голова комітету «Діти Чорнобиля», Соларьова Валентина Петрівна подякувала всім дітям, учасникам акції "Чорнобиль стукає у серця" та вручила їм подарунки.

    Зустріч із ліквідаторами аварії переконала нас, ми маємо зробити все можливе, щоби чорнобильська трагедія не повторилася.

Спецкор блогу Євген Т.

Мій «Час великих очікувань»

    Я люблю професію натураліста, тому що в ній вивчають тварин.

       Колись я їздила до Горбівців до двоюрідної сестри. Це маленьке зелене село. Там дуже багато котів. У моєї бабусі був один чорний кіт, від якого народився його чорний онук

Перед селом було якесь поле. Воно було все усіяне незрозумілими довгими світло-жовтими квітками.

       Тоді я мріяла стати натуралістом. Тоді мені подобалося спостерігати тварин. Я завжди ними цікавилася.

       До нас того дня приїхала незнайома дівчинка. Це виявилася подруга моєї двоюрідної сестри. Дівчинку звали Валентина. Ми з нею швидко познайомились. Вона приїхала велосипедом. Велосипед був спортивний. Після знайомства ми з нею почали грати. І тут вона помітила маленьке зелене жабеня. Вона відразу почала бити його м'ячем, щоб упіймати. І тут у справу втрутилася я. Я буквально полювала на нього, але з добрими намірами. І під кінець полювання я спіймала його, і тут-таки всім похвалилася. Тут прийшла бабуся. Вона сказала: «Кинь жабу! Від неї ж бородавки будуть!»

       Неподалік було село Багринівці. Воно по сусідству із селом Горбівці. Ці села так називають тому, що там дуже багато каменів, а також пагорбів та гірок.

       Там я теж полювала на жабеня. Його я побачила під яблунею. Він був сіро-бурого кольору. Я за ним одразу побігла. Але він не давався мені. Мама казала: «Ходімо додому, вже темно». Все одно ми з ним пробігли весь яблуневий сад, доки не дійшли до кущів. Жабеня було дуже юрке. Я ганялася за ним цілий день. Потім побігла додому.

       Я й зараз мрію стати натуралістом.

Злата Гусак-Шкловська, 8 років

Підлітки про неформалів

    Ми просто задали кілька запитань нашим новим читачам. Ось що ми почули.

Редактор

Запитання: - Що ви думаєте про готів?

Відповідь Аліни: - Їм треба з цвинтаря забиратися. Не фарбуватись і не одягатися у чорне, щоб дітей не лякати.

Запитання: - Що ви думаєте про байкерів?

Відповідь Аліни: - Байкери допомагають людям та безпритульним дітям. Їздять на мотоциклах та проводять зльоти.

Запитання: - Що ви думаєте про емо?

Відповідь Насті: – Ми про них нічого не знаємо.

Інтерв'ю провела Настя Лаврик

Нові автори у нашому блозі

Злата Гусак-Шкловська

Як я навчаюсь у 5 класі у 8 років

     

   Мене звуть Злата. Мені зараз 8 років.

    Я навчаюсь у 5 класі. Як це вийшло.

         До 1 класу я не ходила. Пішла одразу на другий. А навіщо мені було ходити до 1 класу, якщо я вміла читати та писати.

        Але й 2 клас я не закінчила. Тому що вчителька була погана. З нею пов'язана моя найголовніша таємниця.

       Так я перейшла одразу до 3-Б класу. Мою нову вчительку звали Ольга Сергіївна. Мене посадили із її сином за першу парту. Мені було не складно вчитися, але моя мама хвилювалася, що маю труднощі. Але й цей клас я не закінчила, тому що я поїхала до санаторію і пробула там все літо.

        А восени я пішла до 4 класу. Мені вже було 7 років. Все було добре. Я була відмінницею.

    Мені дуже подобалося вчитися у Ольги Сергіївни. Але її син ревнував мене до своєї мами.

    Тому що я була відмінницею, а він ні.

       Зараз я навчаюсь у 5 класі. Ольга Сергіївна попереджала нас, що у 5 класі буде важко вчитися. Вона також говорила, що якщо ти у 4 класі був відмінником, то у п'ятому можеш стати "хорошистом". А я все одно залишаюся відмінницею.

      Я добре навчаюсь, бо завжди заздалегідь готуюся до шкільної програми. Найулюбленіший мій предмет – математика. Я найбільше люблю контрольні та тести. У математиці переважно одні цифри і не треба багато писати. Але мене цікавить безліч запитань. Що таке пропорції золотого перерізу? І чому їх називають бездоганними?

Що таке пентаграма та золотий прямокутник?

       Сподіваюся, ми будемо навчати це, в майбутньому, на геометрії.

       А ви любите вчитися?

Злата Гусак-Шкловська

30 вересня – Всеукраїнський День Бібліотек

30 вересня Всеукраїнський День Бібліотеки!

А наші читачі та шанувальники прийшли привітати нас уже сьогодні,

25 вересня!

Ось як весело та святково проходив цей день

в Універсальному читальному залі дитячої бібліотеки!

Привітання від найменших наших читачів

з групи "Почитайки" та учнів 4 класу

Георгія Татарова та Маші Кутилової

Чудовий коровай, створений руками

нашої співробітниці-чарівниці Олени Квітки