Слоган о библиотеке

Чтоб шагалось в ногу с веком, поспеши в библиотеку! Хочешь все знать? Нечего спать! Друга бери – В библиотеку иди!Чтоб шагалось в ногу с веком, приходи в библиотеку!

четверг, 17 ноября 2011 г.

Как я играл в футбол с Дмитрием Дюжевым


     В августе я начал сниматься в сериале «Жемчужина у моря».
   С первого же дня мне так понравилось! Хотя я снимался впервые.  Я снимался вместе с Ваней.
   А Женя Тащи снимался не с нами. Мы - в первой части сериала, а он - во второй. А если бы мы все снимались вместе – это было бы вообще отлично.
   Я снимался вместе с Дмитрием Дюжевым. Мы с ним играли в футбол – это по сценарию. И еще разговаривали – это уже после съемок. Я у него спросил:
     - У Вас один телефон?
     А он ответил:
     - Два. Один  SAMSUNG ,а второй AIFON 4.
     И еще сказал, что эти телефоны ему на Новый год подарили.
     Перед камерой совсем не тяжело играть в футбол. Как будто на обычной площадке с ребятами играешь. Разница только в том, что режиссер все время останавливает и говорит: «Пересъемка!»  Примерно 20 раз говорил, или 23. А выбрали только один дубль.
     Работа актера не тяжелая и не легкая. Мне понравилось, что раздавали бесплатный чай, а для режиссера и старших актеров раздавали салат и куриные ножки.
     Режиссер сидел в палатке и смотрел отснятый материал, а мы в это время гоняли в футбол уже не перед камерой, а просто для себя.
     С  нами вместе в массовке снимались дедушки и бабушки. Дедушки играли в домино, а бабушки читали газеты и орали на нас.
     Время действия фильма – 1969 год. На нас одели какие-то тряпки – гамаши какие-то синие,  и рубашку белую, и босоножки старые-старые-старые.
     Мне сказали, что я еще буду сниматься, но в каком фильме, не сказали.
     А мне понравилось. Познакомился с Дмитрием Дюжевым – это раз. В футбол погонял – это два.  Попил бесплатный чай - это три. И еще 80 гривен за это получил! Вот это да!!!

Терзи Гена, 12 лет

Як я знімався у фільмі «Перлина біля моря»


Мене звуть Женя. Мені 12 років.
     Це було звичайного дня.
     Як завжди, прокинувшись і поснідавши, я вийшов на вулицю. А в дверях мого будинку стирчав лист, в якому було написано, що мене хоче бачити сама Кіра Муратова.
       Спочатку я навіть не знав, хто така Кіра Муратова. Але я знав, що до мене має прийти лист з проханням прийти на відбірковий тур на кіностудію.
     Спочатку мені це не сподобалось, і навіть, зізнаюсь вам, що я трішки захвилювався, бо я навіть і не готувався.
     Коли прийшов час, я був схвилюваний до нестями. Але всеж я приїхав разом зі своїми друзями Завальним Іваном та Терзі Генадієм.
     Коли ми приїхали, на кіностудіі було дуже багато дітей. Там були діти різного віку. Спочатку я трішки занервував. Проте, мої друзі були дуже впевнені в собі.
     Через деякий час до нас вийшла дуже гарна жінка, яку звали Таня. Як ми всі зрозуміли, це вона надіслала нам листа. Вона сказала, що більше ми нікого не будемо чекати з дітей, тому що учасників вже прийшло  десь 60 чоловік. 
    Коли вона запропонувала нам ввійти в кіностудію, то ми опинились на величезному дворі. До нас підійшов  дуже старий чоловік. Він нам розповів про ігри 1969 року. А саме, про гру «Монетки». А ще про те, що треба узнати та вивчити стиль футболу 1969 року. Грати, як  в 1969 році, виявилось дуже важко тому, що зараз ми граємо зовсім по-іншому.
     Цей старий наказав нам розподілитися на групи за його бажанням. Він мене розпреділив в якусь гру, а в яку – так і не розповів. В цій грі потрібно було набити маленьку торбинку з зерном пяткою не менш, ніж 60 разів. Я зрозумів, що не набю, і відмовився приймати участь у фільмі. І, плачучи, пішов додому.
     Але пройшов деякий місяць і мені зателефонувала Кіра Муратова. Вона сказала, що спостерігала за відбірковим туром та бачила, що я відмовився. Вона запропонувала мені прийти о 10-й годині на залізничний вокзал.
     Там було дуже цікаво. Нам сказали піти переодягнутися. І мене одягнули в піонера. Деякі з мене глазували. А деякі навіть захоплювалися.
     І почалися зйомки. Вони проходили до 2.30 ранку. Мені навіть часом здалося, що я більше не хочу зніматася в фільмі. Раптом я побачив, що люди, які знімались в фільмі , побігли до входу. Я подивився туди і побачив, що з чорного лімузину вийшла якась жінка. ЇЇ лиця я не бачив, бо було багато людей. Через деякий час мені сказали, що це приїхала сама Софія Ротару! Вона співала пісню. Як дивно, що в українському фільмі Ротару співала по-молдавськи.  А це ж моя рідна мова!
     Потім, через 15 хвилин, стало ще веселіше. Приїхав Дмитро Дюжев! Він підійшов до мене, бо в мене на голові була червона пілотка. Він віддав мені честь по-піонерськи, а я не зрозумів, що це таке він робить. Він сказав мені: «Тримай дистанцію!», бо я вже дуже хотів спати, і , мабуть, зробив щось не те.
     Раптом я почув дуже громкий та грубий голос. Це бул Михайло Боярський ! Він був у синьо-білому шарфі з написом «Барселона», чорному капелюсі та окулярах.
     Через 15 хвилин ми розійшлися по домам. А ось бачити знаменитостей та дуже відомих діячів культури я почав с того часу регулярно.
     І заробив я, не хочу говорити цифру, але ця цифра дуже велика.


Тащі Євген, учень 7 класу школи №68

четверг, 10 ноября 2011 г.

Мои КИБЕРМИРЫ

Кибер мир это- неисчерпаемые запас знаний,которые хранятся во всех компьютерах мира.
Но пока это мечта. Но мы к этому стремимся. И представим что это стало реальностью.
 Мы ученики Одесской школы №117 6-В класса  Ш. Алексей , Л. Влад.
Мы использовали бы эти возможности для:спасения мира от астероидов и различных пришельцев
и вирусов, для спасения от конца света  человечества.
Чтобы быть образованным и грамотным, но не ходить в школу.
Расширить границы своей памяти до предела
Для предотвращения второго Чернобыля и спасения людей.